Kateryna is a fourth-generation native of Odesa. Her life has always been centered in the very heart of the city, on Deribasivska Street. Today, she teaches Ukrainian language and literature at the Professional College of Odesa I. I. Mechnikov National University and delivers lectures on prominent Ukrainians at the city library. However, her path to this active role has been shaped by the conductиспытания of war.

Before the full-scale invasion, Kateryna was a university student. She lived in her own comfortable bubble, where her main concerns were an upcoming teaching internshippracticum at school and a long list of unrealized ideas for journalistic articles. Until the very end, she reassured her friends, convinced that nothing serious would happen.

The morning of February 24 shattered these illusions. Her mother woke her with the news of the war and a downed drone—the word “war” itself was paralyzing. The first days passed in an informational информационный storm: constant monitoring of the news, packing an emergency bag during online classes with the camera turned off, and long queues to stock up on food “for a year ahead.” The center of Odesa quickly turned into a fortress, with anti-tank hedgehogs, checkpoints, and strict document checks. Yet it was also then that Kateryna first felt an incredible sense of unity—soldiers’ friendliness and their unbreakable humor gave strength in the darkest times.

During frequent air raids, Kateryna and her family had to find a safe shelter. Neighbors suggested a basement nearby, whose owner opened it generously to local residents. This is how Kateryna, together with her mother and grandmother, found themselves in a strip club for the first time. It was a surreal experience: among mirrors, stages, and poles, there was an unusual sense of calm. She brought her textbooks there, joined online lectures, and completed her assignments from that locationspace.

Kateryna devoted much of her time to civic and educational activities. She worked at the Center for Patriotic Education and at the Territorial Center for Social Services for Pensioners and Single Disabled Citizens in the Malynovskyi district. There, on a voluntary basis, she taught Ukrainian to adults free of charge, helping them integrate into the evolving linguistic landscape of their own city.

The war profoundly reshaped Kateryna’s social circle. Without hesitation, she cut ties with acquaintances in Russia and with those in Ukraine who continued to promote the “what difference does it make” attitude. Despite growing up in a largely Russian cultural environment, she fully distanced herself from it. Instead, she met many thoughtful and engaged people who became her new community.

Today, Kateryna is no longer the “home-centered” girl she was before 2022. She leads an active life: weaving camouflage nets, donating to fundraising efforts, attending concerts of her favorite bands, and performing at poetry readings. Each of her days affirms the true value of freedom—one that Ukrainian soldiers are defending at the cost of their lives.

Катерина — корінна одеситка у четвертому поколінні. Її життя завжди було зосереджене в самому серці міста, на Дерибасівській. Сьогодні вона викладає українську мову та літературу у Фаховому коледжі Одеського національного університету імені І.І. Мечникова та читає лекції про видатних українців у міській бібліотеці. Проте шлях до цієї активної позиції пролягав через випробування війною.

До повномасштабного вторгнення Катерина була студенткою університету. Вона жила у власній затишній бульбашці, де головними турботами були майбутня педагогічна практика в школі та купа нереалізованих ідей для статей. Вона до останнього заспокоювала друзів, запевняючи, що нічого страшного не станеться.

Ранок 24 лютого розбив ці ілюзії. Мама розбудила її новиною про початок війни та збитий дрон — слово «війна» паралізувало страхом. Перші дні минули в інформаційному штормі: нескінченний моніторинг новин, збори «тривожної валізи» просто під час онлайн-пар із вимкненою камерою та черги за продуктами «на рік наперед». Центр Одеси миттєво перетворився на фортецю: з’явилися протитанкові «їжаки», блокпости, суворі перевірки документів. Проте саме тоді Катерина вперше відчула неймовірну єдність народу — привітність військових та їхній незламний гумор додавали сил у найтемніші часи.

Під час частих повітряних тривог Катерині з родиною довелося шукати надійне сховище. Сусіди порадили підвальне приміщення поруч — власник закладу гостинно відчинив двері для всіх мешканців району. Так Катерина разом із мамою та бабусею вперше потрапили до стриптиз-клубу. Це був сюрреалістичний досвід: серед дзеркал, сцен та пілонів панували дивна тиша й спокій. Саме туди Катерина приносила підручники, звідти приєднувалася до онлайн-лекцій та робила домашні завдання.

Значну частину свого часу Катерина присвячувала громадській та просвітницькій діяльності. Вона працювала в Центрі патріотичного виховання, а також у Територіальному центрі соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Малиновського району. В останньому вона на волонтерських засадах безкоштовно навчала дорослих людей української мови, допомагаючи їм інтегруватися у новий мовний простір рідного міста.

Війна радикально змінила оточення Катерини. Вона без вагань розірвала зв'язки зі знайомими з Росії та тими, хто в Україні продовжував транслювати позицію «какая разніца». Катерина повністю відмовилася від усього російського, попри те, що зростала в цьому культурному полі. Натомість вона зустріла безліч прекрасних свідомих людей, які стали її новим оточенням.

Сьогодні Катерина вже не та «домашня» дівчина, якою була до 2022 року. Вона живе активно: плете маскувальні сітки, донатить на збори, відвідує концерти улюблених гуртів і сама виступає на поетичних вечорах. Кожен її день — це утвердження справжньої цінності свободи, яку українські воїни виборюють ціною власних життів.