Viacheslav Onyshchenko

The Sea

For Odesa, the sea is not a backdrop but a defining force. Since the city’s founding at the end of the eighteenth century, life has been oriented toward the Black Sea - economically, socially, and culturally. The sea shaped Odesa’s openness, drawing people, ideas, and goods from across Europe and the Mediterranean. It fostered a cosmopolitan urban culture marked by mobility, pragmatism, and outward-looking horizons. Long before borders hardened, the sea connected Odesa to the wider world.

Море

Для Одеси море — це не тло, а визначальна сила. Від часу заснування міста наприкінці XVIII століття життя тут було спрямоване до Чорного моря - в економічному, соціальному та культурному вимірах. Море сформувало відкритість Одеси, притягуючи людей, ідеї та товари з усієї Європи й Середземномор’я. Воно сприяло становленню космополітичної міської культури, позначеної мобільністю, прагматизмом і спрямованістю назовні. Задовго до того, як кордони стали жорсткими, море поєднувало Одесу з ширшим світом.

Through the nineteenth and early twentieth centuries, the Black Sea linked the agricultural hinterlands of southern Ukraine to global markets. Grain, ships, labor, and capital moved across its surface, turning Odesa into a major node in international trade. This maritime connectivity structured the city’s rhythms — work, migration, and everyday life followed the logic of the sea.

Today, that role persists under radically altered conditions. Since the full-scale invasion, the sea has once again become a lifeline, enabling the export of Ukrainian agricultural products vital to both the national economy and global food security. At the same time, it has become a zone of danger. Russian drone and missile attacks repeatedly target coastal and maritime infrastructure, underscoring how the same waters that sustain Odesa also expose it to vulnerability.

Упродовж ХІХ та на початку ХХ століття Чорне море поєднувало сільськогосподарські регіони півдня України зі світовими ринками. Зерно, судна, робоча сила та капітал переміщувалися його водами, перетворюючи Одесу на один із ключових вузлів міжнародної торгівлі. Ця морська пов’язаність визначала ритми міста — праця, міграція та повсякденне життя підпорядковувалися логіці моря.

Сьогодні ця роль зберігається, але за кардинально змінених умов. Із початком повномасштабного вторгнення море знову стало життєво важливою артерією, забезпечуючи експорт української аграрної продукції, критично необхідної як для національної економіки, так і для глобальної продовольчої безпеки. Водночас воно перетворилося на зону небезпеки. Російські дронові та ракетні удари регулярно спрямовані на прибережну й морську інфраструктуру, підкреслюючи, що ті самі води, які підтримують життя Одеси, одночасно роблять її вразливою.

Beach / Пляж

For Odesa, the beach is more than a seasonal attraction; it is a social institution and a defining rhythm of urban life. Stretching along the Black Sea coast, the city’s beaches have long drawn thousands each summer—locals and visitors alike—seeking relief from the heat, open horizons, and the informal sociability that unfolds between sand, sea, and café terraces. Restaurants, improvised bars, and music blend into a coastal ecosystem where leisure, work, and community intersect.

Для Одеси пляж — це більше, ніж сезонна атракція; це соціальний інститут і визначальний ритм міського життя. Уздовж узбережжя Чорного моря міські пляжі здавна приваблювали тисячі людей щоліта — як місцевих, так і гостей — у пошуках спеки, відкритого горизонту та неформальної соціальності, що розгортається між піском, морем і прибережними терасами. Ресторани, імпровізовані бари й музика формують прибережну екосистему, де дозвілля, праця й спільнота перетинаються.

The full-scale invasion of Ukraine in 2022 abruptly ruptured this continuity. For weeks, access to the beaches was prohibited due to the threat of amphibious assault, shelling, and sea mines. Warning signs replaced sun umbrellas; patrols and barriers marked spaces once defined by ease and openness. The coastline became a frontline-adjacent zone—quiet, tense, and emptied of its customary rituals.

In the years that followed, parts of the beaches reopened. People returned, cautiously but insistently. Towels and workout routines coexist with reminders of war: air raid sirens, restricted areas, and, at times, fragments of intercepted drones washed ashore or lying in the sand. These remnants interrupt the illusion of normalcy, confronting visitors with the proximity of violence.

Beach life in wartime Odesa thus becomes a paradoxical scene—an assertion of life against threat, pleasure against fear. It reveals how the city negotiates survival not only through defense and endurance, but through the stubborn preservation of everyday practices that define who its people are and what they refuse to give up.

Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році різко перервало цю тяглість. На кілька тижнів доступ до пляжів було заборонено через загрозу десантної операції, обстрілів і морських мін. Попереджувальні знаки замінили парасолі; патрулі та загородження позначили простори, які раніше асоціювалися з відкритістю та легкістю. Узбережжя перетворилося на зону поблизу фронту — тиху, напружену, позбавлену звичних ритуалів.

У наступні роки частину пляжів знову відкрили. Люди повернулися — обережно, але наполегливо. Рушники й тренування співіснують із нагадуваннями про війну: повітряні тривоги, обмежені зони та, час від часу, уламки збитих дронів, які прибиває до берега або які лежать у піску. Ці рештки порушують ілюзію нормальності, нагадуючи відвідувачам про близькість насильства.

Пляжне життя воєнної Одеси постає як парадоксальна сцена — утвердження життя всупереч загрозі, задоволення всупереч страху. Воно показує, як місто виборює виживання не лише через оборону й витривалість, а й через вперте збереження повсякденних практик, що визначають, ким є його мешканці і від чого вони відмовляються не збираються.

Parts of a shot down drone at the Odesa beach. Dmytro Gres